(диптих)

 Пливли низькі важенні хмари
 І клубочились, мов дими…
 Від блискавок страшних ударів
 Аж спотикалися громи.
 І раптом тиша… Лиш крилатий
 Вітрець майнув і зразу ж вщух.
 Упали, ніби винувато,
 Дві перші крапельки дощу.
 А там за ними вже ватага
 Пустилась, мов прорвало гать...-
 Дощу юначої наснаги,
 Ну, аж ніяк не позичать.
 Залопотіло, зашуміло,
 Струмками піниться вода…
 Земля своє купає тіло,
 Така щаслива й молода…

 ***
 
 Гроза пройшла...
 Ще десь рефреном
 Громів лунає марнота,
 Та вже оновлена й натхненна
 Природа щедро розцвіта.
 Знов сонечко рожевощоке,
 Впівнеба райдуги висять…
 І знову тиша. Знову спокій.
 І знову всюди благодать!