Дощ плюскотить, хлюпочеться в долонях,
Вода струмить неначе із ковша…
О, як любив я, осідлавши сонях,
Гасать босоніж в дощ по шпоришах!
Ці пустощі й співанки-примовляння,
Ця безтурботність, ця весела гра…
Тепер десь там за обрієм за дальнім
Мого дитинства золота пора!