Була  зима.
І  ти  була  сама.
Стояла  біла  ніч,
І  ти  не  спала.
І  тиша  в  репродукторі  мовчала.
І  місто  поринало  в  тихі  сни.
І  ще  було  далеко  до  весни.
Була  зима.
Я  наражавсь  на  зраду.
Я  боронив  себе  в  собі  як  міг
І  в  білому  розвої  снігопаду
Я  не прийшов -  упав  на  твій  поріг. 
                                            Анатолій   С-о                        
За  змичку  міста  і  села

І день стояв,	  
І ніч стояла.
І я не спав,
І ти не спала.
Іще з позаминулої весни
Село поринуло у летаргічні сни
І тиша в репродукторі мовчала.
Та й як було, скажіть, їй не мовчать,.
Коли і місто  безпробудно спало.
Така повсюди тиша й благодать –
«Говорить Київ» нікому сказать,
Хоч це нікого вже й не дивувало…
      На зраду наражаючись, смерком 
      Ішов я безборонний напролом,
      Збиваючи усі  вказівники довкола,
      Чим знищив, вірте, зовсім випадково
      Ущент межу між містом і селом.
Як білий птах
Як білий сміх
Прийшов і впав
До ніг твоїх.
На твій поріг
Тобі до ніг
Упав як сніг,
Бо йти не міг.
Ти підібрала, обігріла ,-  
Бо, як-не-як, була сама ...
Стояла ніч...
     Свіча горіла...
                                           Була  зима…