Інтимна та пейзажна лірика

Пахнуть яблука
теплим сонцем напоєні вщерть,
пахнуть яблука срібними росами

З глибин земних крізь сіть коріння
невпинно пророста каміння
віками.

Птахів дзвінкоголосий спів
розбурхував весняні миті.

Втомившись від буяння вишень
і від шаленості весни,
село поринуло у тишу
зимові додивлятись сни.

Ще літній ранок солодко дрімав
над плесом озера здіймалися тумани
і згаслі зорі падали рахманно
росинками в долоні сонних трав…

Під мелодійний вальс
тихенько, крадькома
прийшла вночі до нас
зима, зима, зима.

То аж під ноги стелиться,
то вище хмар зліта –
хурделиться хурделиця
і в селах, і в містах.

Зимовий вечір новорічний.
Студентська радісна пора.
Що наша юність буде вічно,
ми вірили, як дітвора.

Скупими барвами зимової палітри, так й не розвиднившись, день знову звечорів.

Позолота змінилась брунатністю, навіть в лісі роздолля вітрам…